Баннер
[fn32]
Гуцульскі оповідки

Жіноче відьмарство у Карпатах

Жіноче відьмарство у Карпатах

 

Частенько, не задумуючись, у побуті ми використовуємо це слово, коли говоримо про жіночу стать: "Гарна, як відьма", "Зла, як відьма". Власне є два типа, як описує відомий карпатознавець Юрій Чорі та "Енциклопедія надістот", походження відьм: за першим відьма це жінка чорта, нечистої сили, тобото вроджена, а за другим відьма – звичайна жінка щодо зовнішньої подоби і відповідної статевої приналежності.

Живуть відьми серед земних людей, мають свою оселю, обійстя, сім'ю, тільки наділені надприродніми силами і можуть здійснювати незвичні справи: керувати дощем, градом, хмарами, вітром, забирати від корів та рожениць молоко, літати на вінику чи в ступі, забавлятися з чортами та іншою нечистою силою. За переказами, відьми – надзвичайно гарні жінки, мають дуже довге розпущене волосся і смугляве обличчя, але зовсім не слідкують за своєю зовнішністю, ходять нечесані, неохайні, у непривабливому одязі, це тому, щоб не привертати на себе увагу чоловіків, які заважали б їй займатися бісівськими справами, але коли вони йдуть на відьомські зібрання стають справжніми красунями, тому рекомендували мужинами бути обережними при нічних зустрічах з красунями..

Детальніше...
 

Синевирське озеро

Рейтинг Користувача: / 1
НайгіршеНайкраще 

Синевирське озеро

Синевирське озеро

Давним – давно серед дрімучих лісів жили вільні люди. Охотилися, випасали вівці... але прийшов пан і безрадісне стало їх життя. За найменшу вину тяжко карав він людей.
Трапилася біда. Напали вовки на вівці. Нестало в молодого вівчаря отари. Не став він чекати панської розправи. Попрощався з любимою і пішов в чужі краї, за сине море...
Горює на чужині вівчар і кожну ніч виходить до синього моря. Зливає хвилям печаль – тоску свою по батьковому краєві. Всесильне море, хоч одним оком поглянь на мою Верховину, передай поклін землі рідній. І сталося чудо: крізь землю пробилося несподівано море позлотило пана разом із прислугою. Само воно задивилося на горді Карпати і назавжди залишилося в них. Сине і чисте, як морське око.

 

Детальніше...
 

Таємниці карпатського ворожбита.

Таємниці карпатського ворожбита.

 Кам’янка – гора розбійницьких скарбів
Інтрига довкола черниківського «володаря духів» закручувалася хвацько. Першу «страшилку» про діда Михайла я почув років iз п'ять тому. Тема про лісовиків, мавок, чугайстрів та втаємничених карпатських ворожбитів «випливла» сама по собі, коли до півночі разом iз місцевими лісниками грілися біля вогню в дерев'яному будиночку на горганській полонині Нивка, розташованій між горами Великий і Малий Медвежики. У пічці весело потріскували смолянисті смерекові дрова, від чого багряні відблиски загадково стрибали по дерев'яних стінах і завішених сутінками кутках. Обстановка якраз спонукала до розмови про містичні історії, в які гуцули дотепер вірять майже так щиро, як у Всевишнього.

 

Детальніше...
 

За цісаря і наші любі гори!

За цісаря і наші любі гори!


Гуцули довго й затято опиралися військовій повинності, але врешті саме з горян згодом були сформовані одні з найбільш боєздатних частин Січових Стрільців - передові штурмові підрозділи, "спецназ" тогочасної австрійської армії.

 «Фоку служба цікавила, він погідно думав і погідно ставився до тієї військової служби, яка для стількох братів його була нещастям і карою Божою. Умів жити з людьми, частував старшин винами, як видно, мав за що. Показав німцям, як треба стріляти, і його любили. Фока справив собі парадний мундир - білий і ясний, припасований, облеглий. Стрункий, високий, чорноокий ходив він вуличками Венеції, як справжній дука, як принц гірський. Венеційцям теж показав, які то гірські хлопці. Скоро отримав арешт і карцер - і це ще дуже поблажливо - за те, що збив собі з дощок дарабу і на тій дарабі, покинувши вночі казарму, плавав на острови до дівчат".

Детальніше...
 

Церкви Міжгірщини

Церкви Міжгірщини

 Церква в с.Неровець
Серед ночі почувся крик. На село насувалася гірська лавина. Люди з жахом тікали і врятувалися від страшної стихії, а от їхні будинки були засипані глиною і камінням. Уціліла лише дерев'яна церква. Кілька сотень років тому така доля спіткала предків сучасних жителів села Негровець. Верховинці, які й без того були бідні, втратили все, що мали. Стихія змусила їх переселитися на інше місце, рубати там ліс, будувати нові будинки, займатися господарством.

Детальніше...
 


Сторінка 7 з 16