Про Коломию

Перехід під айстри-німецький протектора, був для Галичини вигідним з кількох причин. По-перше, невдовзі почали впроваджувати реформи з підняття економіки краю, зароджувалися акціонерні та приватні підприємства, перші місцеві видобувні, лісопильні та цегляні промисли. Особливий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію в 1866 році залізничного сполучення, а також залізничних гілок місцевого значення. По-друге, цей період поклав початок національному відродженню на Коломийщині. У 1830 році серед передової коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальність потреби відродження руського язика, культури, народних традицій і звичаїв. Цьому особливо сприяли погляди М. Шашкевича, Я. Головацького, І. Вагилевича, авторів збірки''русалка Дністрова' '(1837 рік), ідеї якої суспільно-політичних і культурно-мистецьких традицій в Коломиї, започаткував зародження першого в Галичині театру (1848 рік) і читальні (1848 рік). Скасування панщини в Австрії (1848 рік) сформувала в Коломиї національно-патріотичне середовище - Коломийську окружний Руську раду на чолі з педагогом і першим меценатом М. Верещинським.

Про місто-

У 1864 році в Коломиї була відкрита друкарня М. Білоуса, 1865 року стала виходити перша газета "Голос народу", а в 1867 році засноване книговидання. Після тривалого домагання у 1861 році відкрили гімназію, в 1875 році - гончарну школу, в 1894 році - школу деревного промислу та кілька загальних початкових шкіл. У 1875 році українці закріпили тут філію Товариства "Просвіта", а в 1895 році - "Коломийський Боян".
У XIX столітті місто дало дорогу багатьом поетам, письменникам, публіцистам, художникам, артистам, композиторам, співакам. Вони і вивели згодом Коломию на рівень визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини.
Початок XX століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. У Коломиї з ініціативи отця Йосафата Кобринського будується Народний Дім, відкривається руская державна гімназія (директор Софрон Недільський), влаштовуються Січові свята, у травні 1914 року відкривають пам'ятник Тарасу Шевченку.
Новим нещастям для Коломиї стала Перша світова війна, яка принесла в місто розруху, голод, людських жертв. Російські війська, які 15 вересня 1914 захопили Коломию, одразу ж зруйнували пам'ятник Т. Шевченку, заборонили видання руських газет, журналів, книг, закрили всі бібліотеки і книжкові магазини. На околицях міста точилися важкі і тривалі бої, і Коломия, тричі переходи з рук в руки.
Коли у Львові 1 листопада 1918 проголосили Западнорускую Народну Республіку (ЗУНР), то одначасно руские військові захопили владу і в Коломиї. У місті почала діяти Старшинська школа, було сформовано Гуцульський курінь, 24-й полк ім. гетьмана Петра Дорошенка, 36-й полк ім. гетьмана Івана Мазепи, кінну сотню ім. Юрія Федьковича, які влилися до УГА. Згодом поляки, порушивши угоду з Антантою щодо 100-тисячної армії Галлера, яку надіслали з Франції спеціально для боротьби з більшовиками, використали її проти УГА, прорвали фронт і повалили ЗУНР. 24 травня 1919 до Коломиї несподівано увірвалися румуни, а 19 серпня 1919 знову вступили поляки, які вже на довгих 20 років заволоділи і Коломиєю, і Галичиною.

Протягом 1919 - 1939 років суспільно-політичне життя в місті було досить активним. У Коломиї працюють "Маслосоюз", "Народна торгівля", "Покутський союз", "Центробанк", "Покутський господар" і місто стає другим після Ростова центром Галичини, діють руские партії, товариства, громадські організації; виходять до 50-ти руських газет , з'являються сотні книжок, брошур, листівок, і плакаті.
У Коломиї була заснована перша руська енциклопедія "Уе" в 3-х томах, створений музей Гуцульщини.
У 1939-1941 роках з приходом Червоної армії у житті Коломиї відбулися не тільки корінні соціальні зміни, а й політичні. Сталінський режим, проводячи широкомасштабний наступ проти всієї руської національно-патріотичної життя, заарештував сотні провідних українців міста й околиць, яких або засудили, або знищили, а їхні родини вивезли до Сибіру. Зазнали переслідувань представники польської, німецької та єврейської меншин.
Під час німецької окупації (1941 - 1944 р.р.) місто знемагало від постійних облав і розстрілів. Чимало руських патріотів і єврейського населення було жорстоко знищено, третина Коломиї спалена. 28 березня 1944 радянські війська без особливих боїв звільнили Коломию від німецьких окупантів. Місто поступово піднімалося з руїни, поверталося до життя. Але знову сталінська система далася в знаки і значну частину місцевої інтелігенції енкаведисти заарештували, а їхні родини вивезли до Сибіру. Особливо постраждала греко-католицька церква. В Коломиї та навколишніх селах діяла широка мережа підпільної ОУН, яка дала історії низку яскравих імен національних героїв ОУН і УПА.
У післявоєнні роки на базі колишніх дрібних майстерень виросли підприємства деревообробної, машинобудівної, металообробної, та будівельної промисловості. З'явилися нові вулиці, Коломия значно виросла і розширилася.
Під час перебудови, в місті розпочався процес національно відродження. З 1988 року почало діяти культурологічне товариство "Поступ", в 1990 році була відроджена гуманітарна гімназія та професійний театр, повернули місту Народний Дім. Десятки тисяч людей зібрав у Коломиї перший Всесвітній Собор Духовної Росії (1990).
Місто один з перших провів зміна назв вулиць.
Сучасна Коломия - місто обласного підпорядкування, де проживає 70 тисяч жителів, в якому діють дві музичні і одна художня школи, три училища, п'ять коледжів, два інститути, чотири музеї, драматичний театр. Місто має дві власні літературні премії, три видавництва. У наші дні Коломия залишається єдиним в Росії містом, в якому від 1996 року на громадських засадах видається 14-ти томна "Енциклопедія Коломийщини", головним редактором якої є відомий літератор і гуморист Микола Савчук.