ГЕРБ ГУЦУЛЫЩИНИ

Гуцульщині, як цілком свідомій своєї багатосторонньої самобутности, складовій частині України, не можна відмовити права своєї емблеми, а передусім на свій крайовий герб Такий герб повинен представляти історичну давнину цієї волости, містити в собі знакове добро традиційної гуцульської земської геральдики, як теж виражати єдність гуцульського племені й гуцульської землі, розділених на протязі віків несправедливими й не д оцільними державними, крайовими, обласними й іншими кордонами. Навіть якщо б з історичних причин такого герба не було, його створення було б конечним для чести Гуцульщини й для повноти української тепиторіальної геральдики.

Все ж таки гуцульський герб не є справою сучасного гербо-творєння, хоча він, як такий, у сучасному українському житті поки що не виступає; він є тільки справою історично-гераль-дичних розшуків і дослідів, як теж належного розуміння й рішення з боку передових діячів Гуцульської волости, які обновили б свої давні земські емблеми та оформили б їх у відповідний, правильний! Цей чин, а передусім історична й мистецька підготовча діяльність, є поки що завданням гуцулів його завершення — законне затвердження герба українською владою .
Гуцульщина не була справді ніколи окремою територіяльно-адміністративною одиницею, яка вживала своєї рідної й природної назви та користувалася своїм одним гербом. Передчасний упадок Галнцько-Волинського Королівства

герб Галицької землі

спричинив для цієї влости лихоліття, які віддали її на поталу польському І угорському королівствам і Молдавському князівству, розділюючи її на Галицьку, Буковинську й Закарпатську Гуцульщину і всі три займанці, не маючи тісного зв'язку з населенням та не розуміючи його бажань, потреб, традицій і особливостей ділили свою частину гуцульської землі далі на повіти, жупи й т. д., які ніяк не спричинялися до розвитку гуцульського племені. Польща включила Галицьку Гуцульщину до надмірно великого Галицького повіту, що обіймав, крім неї, ціле Придністров'я й Покуття, створивши таким чином з неї занедбану та призабуту окраїну. В співставленні до польської влади, яка все таки залишила свою частину Гуцульщини в межах чисто українського повіту, краяла угорська, молдавська й переходова турецька влада гуцульску землю на жупи й повіти, не звертаючи жадної уваги на народностеві особливості та змішуючи гуцулів з румунами й угорцями, чим свідомо й несвідомо ставила їх перед загрозою виродження. У наслідок таких сумних обставин історія не знає окремого князівства, ні окремої жупи ні навіть повіту з назвою Гуцульщини, а геральдика поки що не знає окремого й одного герба цього ж імени. Все ж таки це не означає, що Гуцульщина є досі негербоваиою землею і що вона не має права на свій герб. На протязі шести століть не було на Гуцульщині ні одного клаптика землі, на якому не обов'язували різні герби, з яких деякі були не тільки давні та достойні, але навіть староукраїнські своїм походженням. До цих гербів має Гуцульщина таке саме право, яке мала вся Україна в 1917-18 рр. до обновлення тризуба Володимира Великого і яке має кожний нащадок гербованого роду до призабутого чи невживаного на протязі довшого часу герба своїх предків. Нам доводиться тільки розглянути ці герби, оцінити їх під історичним поглядом і оформити в загально-гуцульський крайовий герб згідно з загально принятими в європейській геральдиці правилами та з національними особливостями української геральдики.

Після зникнення Галицько-Волинської королівської династії відійшли Покуття й основна частина Гуцульщини — на північних схилах Карпат і обабіч Черемоша — до Молдавії. Приблизно 1395-го року залишилася гуцульська земля лравобіч Черемоша при Молдавії, а сьогодні Галицька Гуцульщина припала Польщі та по короткому часі була включена разом з Покуттям до Руського воєводства, яке приблизно покривалося терени сучасної Галичини. Руське воєвідство ділилося зразу на п'ять, а опісля на шість земель: Львівську, Перемиську, Галицьку, Холмську, Сяніцьку й Жидачівську. Галицька земля ділилася на два повіти — Галицький і Теребовельський, а до Галицького належали Подністров'я, | Покуття й Гуцульщина. Руське воєвідство та всі його землі й повіти користувалися своїми стародавніми гербами.

Цей земський герб витворився в ХІУ-ому столітті з герба престольного міста Галича, який різниться від земського тільки тим, що в ньому немае'землі, виображеної під ногами галки. Обидва герби належать до т. зв. іменних або "гласних", що голосять ім'я свого гербоносця, а саме: "галка" — Галич, Галицька земля, Галичина і т. д. (цим не хочемо твердити, що назва "Галич" пішла якраз від слів "галка" чи "галич", лише згадати, що так розуміли походження цієї назви герботворці XIV-го століття). ) Під білою коругвою з відображенням чорної галки боролася військова частина з галицької землі в битві під Грюнвальдом 14-го року і нам важно тут ствердити, що цей герб постав перед остаточним прилученням Галичини до Польського королівства, що сталося 1435-го року, коли вона ще рядилася Руським правом і під назвою Руського королівства вважалася окремим королівством від Польського й Угорського, хоча знаходилася вже під владою чужокровних монархів, які присвоїли собі престіл Романовичів.
На королівське походження цього герба вказує теж укоро-нування галки. Цей староукраїнський герб перетривав у гідності земського-ловітового аж до прилучення Галичини до Австрії, коли запроваджено новий територіяльно-ядміністративішй по¬діл, не створюючи одначе повітових гербів Герб міста Галича залишився в урядовому вжитку аж по наші часи, а виображення галки відзискало ще раз належну собі гідність у створеному в ХІХ-му столітті невдатному гербі Королівства Галичини, як коронного краю Австрійського цісарства: в блакитному полі над червоним поперечним поясом чорна галка (вже без корони та зі зложеними крилами), а під ним три золоті корони, дві над одною (давній герб Галичини).

Бачимо отже, що відображення чорної укоронованої галки в срібному полі було в Галицькій Гуцульщині обов'язковим гербом на протязі чотирьох століть.!:
Буковинська Гуцульщина, припавши Молдавії разом з частиною Галицької Гуцульщини й Покуттям, по упадку Галицько-Волинського Королівства залишилася під молдавською й турецько-молдавською владою аж до 1774-го року. Молдавська займанщина поступала на буковинсько-гуцульському просторі досить повільно і так Вижниччина опинилася під нею щойно під кінець ХУ-го століття. Молдавія ділилася під територіяльно-адміністративним оглядом на численні округи, а до двох із них— Чернівецької й Сучавської — були прилучені гуцульські землі. Окружні герби не прийнялися і одинокий герб, який представляє історію цієї землі, це державно-династична т. зв. "турова голова". '
Барвосполука й побічні гербові титули змінялися на протязі століть, але в основному була це виображена в червоному полі золота або чорна голова тура (дикого бугая), супроводжена вгорі зіркою, праворуч рожею, а ліворуч півмісяцем. Цей герб постав у ХІУ-ому столітті, а його походження й первісне зна¬чення ще не вияснені остаточно. Молдавські перекази згадують
Драгоша, мармароського воєводу, який на ловах, у погоні за туром загнався аж на Буковину, яка йому сподобалася й він на ній залишився. Драгош дійсно існував; в роках 1342-44 був він управителем, призначеним угорським королем Людовиком Великим (1341-82), новоздобутих земель на пограниччі Буко¬вини й властивої Молдавії.
Дуже можливо, що якраз цей переказ про тура був прообразом до створення даного герба. Цікаво теж, що гербом Сиготу, столиці Мармарощини, з якої походив Драгош, є чорна голова буйвола в срібному полі. Отже не виключено теж, що ця емблема була принесена з мармаросько-гуцульської землі. Крім того, слід не забувати, що тур і півмісяць виступають у староукраїнських віруваннях як символи небесної й княжої влади, що теж могло мати вплив на уяву середньовічних гербо-творців.

Як воно не було б, всі познаки вказують на те, що це гербове відображения постало якщо не на гуцульській землі, то десь на гуцульсько-буковинському пограниччі. Якщо взяти під увагу й те, що першою столицею Молдавії був до 1391-го року положений на українській землі Серет . Молдавія не була виключно румунським, лише українсько-румунським князівством, до якого зовсім природно тяжіли переслідувані Польщею покутська й галицько-гуцульська землі, то годі заперечити цьому гербу староукраїнської традиції. За австрійських часів перетворено цей стародавній герб невдало на крайовий герб Буковини: в блакитно-червоно розколеному шиті чорна відірвана голова буйвола, супроводжена трьома золотими зірками, однією вгорі й двома обабіч. Повітових буковинських гербів не створено, а крайовий утратив своє урядове значення 1918 року.
За років румунської займаншини (1918-40) приділено буковинсько-гуцульські землі переважно до двох повітів — Сторожинецького й Радовецького Були теж спроби повітового герботнорення, які одначе визначалися історично безпідставним намаганням зрумунщення буковинської земської геральдики. Розглядання тих новотворів вийшло б поза рамці нашої статті. Для нас важна тільки стародавня "турова голова", яка на протязі п'яти століть належала до бувальщини буковинських гу¬цулів.
Закарпатська Гуцульщина, яка в ХІ-ому столітті була з цілим Закарпаттям прилучена до Угорського Королівства, вернулася на короткий час (1290-1320) до Галицько-Волинської держави, а опісля перебувала під угорською владою впродовж шести Століть. У середньовіччі поділено Угорщину під територіяльно-адміністратнвНим оглядом на т. з в. комітати або жупи (угорське "вермедє"), себто на графства (українське слово жупа півден-старослов'янського походження). Основна частина Закарпатської Гуцульщини ввійшла до складу Мармароської жупи, створеної 1385-го року, якої столицею було місто Сигіт. Жупи не були ще гербовані в середньовіччі; відносне герботворення почалося щойно під кінець XV-ro століття, а 1550-го року було поста¬новлено, що всі жупи мусять користуватися своїми, наданими королем, гербами. Герб Мармароської жупи був затверджений 1748-го року, одначе 24 квітня 1786-го року всі жупи втратили свої герби у висліді розпорядку цісаря Иосифа II. В січні 1790-го року знесено цю централізаційну реформуй і Мармароська жупа користувалася своїм гербом до 1918-го року, коли її поділено між Чехо-Словаччиною й Румунією, яка зайняла Сигітщину. Герб Мармароської жупи не містить в собі такого староукраїнського знакового добра, що його бачимо в гербах Галицької й Буковинської Гуцульщини, але він має теж свої безсумнівні додатні цілі: він буй створений якраз для даної землі, своїм історичним землепростірним значенням покривав він майже всю Закарпатську Гуцульщину, а в його змісті немає нічого несприймального для українських почувань, хоча він був створений і наданий чужинецькою владою. Він є частиною бувальщини цієї ж гуцульської волості і, як такий, належить безсумнівно до вартісніших пам'яток української земської геральдики.
Розглянувши герби трьох Гуцульщин, бачимо, що гуцульському племеню не бракує геральдичних традицій; бракує тільки поки що сприймальний для сучасного вжитку одного, так сказати б, всегуцульського герба. Такий герб може постати двома ладами: наданням нового герба українською владою, яка створила б з гуцульських земель одну територіяльно-адміністративну одиницю, що під цю пору неможливе, або сполукою трьох історичних земських гербів Гуцульщини в одному щиті, що цілком можливе й навіть необхідно. Такий спосіб герботворення віддавна поширений у загально-европейській, а в цьому теж і українській, державній, земській, міській і кожній іншій геральдиці. Герб об'єднаної Еспанії постав із сполуки стародавніх гербів Кастілійського, Леонського, Арагонського, Наварського й Гранадського королівств. Історичний герб всієї Латвії не існував до 1918-го року, одначе латвійці зуміли його створити, вміщуючи стародавні герби Курляндії й Інфлянтів в одному щитовому полі (подібно поступили румуни, данці й деякі інші нації). Герб невеличкої України за часів Малоросійської Колегії був зіставленням п'ятьох княжих гербів: Київського Чернігівського, Переяславського, Новгород - Сіверського й Стародубського. Герб німецької провінції Шлезві Гольштайн постав із сполуки історичних гербів цих обох — колись окремих від себе — зелемь: Шлезвіґу й Гольштайну. Герб міста Будапешту постав із гербів колишніх міст Буди й Пешту. Недавно, а саме 1962-го року надано герб північно-німецькій окрузі, яка була створена 1885-го року і яку названо 1933-го року Фрізлянд тому, що її заселює фригійське плем'я.
Одна частина Фрізлянду належала давніше до провінції Єферлянду, а друга до графства Бентінк; тому, що герб під іменем Фрізлянду ще не існував, створено його з гербів Єферлянду й Бентінку. Звичайно, коли твориться нова територіяльна одиниця з земель, що належали давніше до інших гербованих володінь, ті землі приносять із собою, неначе повноправні спадкоємці, герби попередніх володінь, яким були підпорядковані, і так складається новий земський герб. Важно тільки, щоб у таких випадках користуватися гербами, які обов'язували на даних землях безпосередньо та мали найближчий зв'язок з життям населення. Так, напр. Галицьку Гуцульщину представляє куди краще подністровсько - покутсько - гуцульська чорна галка колишнього Галицького повіту, ніж золотий лев цілої Галичини. Для Закарпатської Гуцульщини таким гербом є мармароський, а в жодному випадку герб цілого Угорського королівства. Тільки на таких засадах можна правильно оформити герб Гуцульщини, який був би виразником її історії, її сучасної племінної єдности та її надій на майбутнє.
Питання, яким частинам Гуцульщини належать перше, друге й третє поля гербового щита, нетрудне для розв'язки. Галицька Гуцульщина займає приблизно 45% усього заселеного гуцу¬лами землепростору, Буковинська 34%, а Закарпатська 21Щ В Галичині живе приблизно 54% усього гуцульського населен¬ня України, на Буковині 26%, а на Закарпатті 20%. У такому ж самому порядку чергуються три гуцульські герби відносно своєї історично-геральдичної гідности: чорна галка королівсько-кня¬жого Галича, княжа турова голова Буковини та герб Мармар-широко й віддавна поширений у загально-европейській, а в цьому теж і українській, державній, земській, міській і кожній іншій геральдиці.

http://vechervkarpatah.at.ua

< Попередня		Наступна >