Народився 28 березня 1908 року у Снятині на Івано-Франківщині.
«...Місто Снятин – повітове, гербове, розположене на горбах між річкою Прут і потічками. Добротні будівлі ховаються в зелені дерев, а вулиці рівні, широкі, з каналізацією, водопроводами (характерні відлуння римського містобудування...».
Батько Корнило був фінансовим працівником, а мама Ядвіґа (дів. Гаргестаймер) – дочка вихідця з німецьких колоністів, одного з найкращих ковалів Снятина.
Одне з перших вражень Ярослава – запах фарб, якими церковний маляр Оріховський змальовував портрети членів родини, – він був чи не єдиним на той час художником у місті.
1914 року розпочалася мобілізація на війну. Наступного року батька, військового 36-го коломийського полку, разом із сім'єю відправили у Чехію-Моравію. Хлопцеві (Ярославові) на той час сповнилось сім років, і в місті Граніце він пішов до німецької школи, де навчався три роки – до 1917. Після звільнення українських міст від російської окупації родина Лукавецьких повернулася до Коломиї, Ярослав продовжив навчання у місцевій гімназії.
Коломия у 20–30-их роках була жвавим культурним центром Галичини: тут видавалися газети й журнали, виступали професійні театральні трупи, творили відомі українські письменники Андрій Чайковський, Антін Крушельницький.
За порадою відомого українського громадського діяча й цінителя гуцульського мистецтва Володимира Кобринського, був одним з найкращих у приватній школі Олекси Новаківського у Львові, де студіювали Ольга Плешкан, Григорій Смольський, Мирон Левицький, Стефанія Гебус-Баранецька, Святослав Гординський.
Після студій в Олекси Новаківського їде до Кракова, навчається у приватній школі Альфреда Терлецького. 1932 року стає студентом малярства Краківської Академії Красних Мистецтв. Бере участь у VI виставці АНУМ у Львові (1934).
У травні 1951 року за наклепом «колег» [2] його заарештували. Судили в закритому суді без можливості захисту. Вирок – заслання на важкі лісові роботи в болотах між ріками Костромою та Ветлугою, у селище Сухобезводне. Після п'ятьох років ув'язнення, 25 червня 1956 року Я. Лукавецького звільнили.
1991 року Я. Лукавецького реабілітували разом з іншими політичними в'язнями. Цього ж року після смерті дружини митець переїхав до Львова.
14 травня 1993 р. Ярослав Лукавецький помер. Його поховали на батьківщині у Снятині.
Життєвий і творчий шлях
У гімназії Ярослав зацікавлюється мистецтвом: у молодших класах збирає репродукції картин художників різних мистецьких епох, багато малює з натури, копіює картини Ярослава Пстрака, Івана Труша, Осипа Куриласа, Михайла Івасюка, а у восьмому класі навіть виконує декорації на замовлення професійних театрів.
1936 року повертається до Коломиї, де відкриває першу на Покутті власну мистецьку школу для української молоді, що діяла до 1940. Влаштовує персональні виставки, заживає слави портретиста. Малює портрети відомих українських культурних діячів, письменників – Володимира Кобринського, Богдана Лепкого, Теофіла Окуневського. Звертається й до жанрової теми, натюрморту, пейзажу.
Не покладає рук і після московсько-комуністичної окупації 1939 року: бере участь в організації Обласного товариства художників, художньо-виробничих майстерень, художніх дитячих гуртків, обласних художніх виставок, упорядковує до них каталоги, був серед організаторів Гуцульського ансамблю пісні й танцю (1939). Про це свідчать автобіографічні спогади, статті у пресі та праці про митця. [3]
У повоєнні працює головним художником Станіславського (нині Івано-Франківського) обласного драматичного. Малює декорації до вистав, портрети українських акторів Амвросія Бучми, Наталі Ужвій, І. Косакової.
Невсипуща діяльність талановитого художника не вписувалася в ідеологічні канони большевицько-комуністичного режиму. 80 художніх робіт актора – картин останнього періоду – конфіскують.
По шістьох роках страшної каторги 1957-го повертається і рідні краї. Створює низку чудових творів, серед яких портрет Наталі Семанюк (дружини Марка Черемшини). Але здебільшого працює як архітектор-оформлювач над реконструкцією шкіл, стадіонів, розробляє проекти побудови художньо-меморіального музею Василя Касіяна у Снятині.
1957 року художник організував при будинку піонерів у Снятині художню студію. Його добре пам'ятають нинішні професійні художники Ярослав Заяць, Стах Смирнов, Володимир Гуменний. Викладав у Снятинському культосвітньому училищі та загальноосвітніх школах.
30 років працював у відділі архітектури при Снятинському райвиконкомі.
З нагоди 800-ліття Снятина (1958) зробив цікавий значок, поштову листівку, емблеми, багато різних оформлень.
Відбулося декілька виставок художника Ярослава Лукавецького.
1991 року Івано-Франківський художній музей організував виставку і видав каталог, який містить перелік творів художника, зокрема – театральних. [4]
Ім'я Я. Лукавецького знаходимо серед учнів Олекси Новаківського та учасників мистецької студентської організації «Зарево» (1933–1936), а також у каталозі виставки 14 квітня – 24 серпня 1994 р., що відбулася у Львові.
Спеціальний каталог видано також до виставки Я. Лукавецького, яка відбулася 1998 року в Національному музеї у Львові. [5]
У приватному архіві сина художника, Мирона, збереглися твори митця, ескізи театральних декорацій та костюмів. Особливо цінним для нас є рукопис спогадів художника – «Знівечені сподівання».
1947 року його прийнято у члени Спілки художників.
| < Попередня | Наступна > |
|---|
