1857-1917
перший директор Коломийської
української гімназії.
Такої пошани гідний не лише директор. А й всі професори, а саме: Лев Дольницький (географія, історія рідного краю), Михайло Іванець (українська мова), Омелян Колодницький ( Латинська мова), Євстахій Макарушка (грецькамова, каліграфія), Григорій Наливайко( Латинська мова), Юліан Насальський ( історія, географія), Іван Раковський ( математика, натуральна історія), Людвиг Сальо ( німецька мова), о.Антон Войтіховський (релігія), Антін Сєніцкий (польська мова), Іван Франчук (латинська мова), о.Микола Гриньовський (катехизм, співи), Антін Голіховський (рисунок, вчитель школи дерев'яного промислу). Ця когорта коломийської професури зуміла за період з 1900 по 1914 рік підготувала понад 500 студентів – високоосвідчених інтелігентів.
Українська гімназія в цьому часі жила повноправним національним життям. Крім обов'язкових дисциплін – латинської, грецької, німецької, польської мов, математики, студенти вчили з "надобов'язкових предметів" історію рідного краю, віхи історії Покуття, Гуцульщини, Професор Корнило Поленський, який вчив історію рідного краю, за високу фахову підготовку студентів був нагороджений золоти хрестом.
Гімназійні студенти відзначали українські національні свята, щорічні роковини Тараса Шевченка, працювали в багатьох наукових учнівських гуртках, вивчали історію України, брали активну участь у мандрівках по рідному краю, збирали усну народну творчість, етнографічні матеріали, записували коломийки, гуцульські мелодії, відзначались в спортивному напрямі, були членами "Пласту", підтримували з ??? тодішніми діячами культури, науки, проводили з ними зустрічі під час їх переїзду через Коломию.
Багато випускників гімназії посіли видні місця в громадському житті, професійному чи науковому світі. Багато молодих людей, що закінчили Коломийську гімназію, не маючи змоги дістати відповідну до своїх студій працю, головно за польських часів, верталися на село для праці в кооперації, в "Сімоському господарстві", "Просвіті" і "Рідній школі".
У згаданій статті Степана Андріїшина з педантичною точністю перелічено понад 60 діячів нашої культури, науки, політичного життя, які закінчили Колоомийську українську гімназію і увійшли в літопис історії Коломиї. Церез місто Коломию, - пише він, - пройшло в українську літературу понад сотню письменників, поетів і публіцистів. В переважної більшості х них їхній шлях пройшов через Коломийську гімназію, і тільки згодом, вдже потім, у них були університети Львова, Кракова, Відня, Праги чи Берліна, це вже після того їхні прізвища стали друкуватися
Автору цих рядків пощастило в 1956 році зустрітися із засновником Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини Володимиром Кобринським, коли відомий громадський і культурний діяч був уже на пенсії. Старенький директор розповідав про свого батька Йосафата Кобринського, що так багато дбав про піднесення культури Коломиї. "Знали б ви, паничу, — говорив він мені, — скільки праці вклав мій покійний батько у будівлю Народного дому. Я добре пам'ятаю: коли будувався цей будинок, тато кожного дня їхав до Коломиї з Мишина в справі цієї будівлі. А коли він був побудований, а це було ще за Австрії, то в Народному домі збиралася вся українська національна еліта. В кожній кімнаті хтось щось робив, там засідали кружки, там ішли репетиції хору, там засідали члени Українського Педагогічного Товариства, то сперечалися якісь партії, всюди чути було гомін. Я, тоді молодий студент, ледве чекав на ферії, щоб повернутися до Будинку і включитися в культурне життя. Скажу правду — тут пульсувало українське національне серце нашої Коломиї. І то цікаво, що в Народний дім кожного дня, а особливо у національні свята, сходилося багато жителів Покуття, а найбільше гуцулів, збиралися сюди в ярмаркові дні. Я почав записувати спомини про національний дім Коломиї, щоб залишити пам ять про нашу культуру, але час тяжкий, Бог знає, що буде з нашими скарбами музею".
Коломийська "Просвіта"
Коломийська просвітянська традиція почалася з пам'ятного 1848 року коли в місті в час "весни народів" з'явилася читальня, де українське населення могло вивчати історію рідного краю, знайомитись з художніми творами, читати першу українську галицьку газету "Зоря Галицька" (1848-1857 роки). Здається, ця читальня стала передвісником товариства "Просвіта", яке виникло через 40 років спочатку у Львові, а пізніше поширилося по всій Галичині.
Коломийська читальня існувала протягом 50-60-х років, особливо активізувала свою роботу із заснуванням в місті народовцями в 1875 році філії товариства "Просвіта".
Протягом кінця XIX - початку XX ст. члени "Просвіти дуже багато зробили у національному вихованні коломиян.
Коломийська "Просвіта" допомагала українцям відкривати очі на реакційну діяльність місцевих москвофілів, організовувала вечори пам'ятних дат, поширювала українську класичну літературу серед населення, засновувала філії свого товариства по передмістях і в навколишніх селах.
Із побудовою Народного дому в Коломиї тут зосередився весь просвітянський рух. В ньому працювали члени "Просвіти" із середмістя, українська еліта з числа гімназійних професорів, вчителів народних і професійних шкіл, частина адвокатів, священиків греко-католицької церкви і прості міщани-патріоти.
Протягом кіпця XIX - на початку XX ст. читальні "Просвіти засновувались на передмістях Коломиї і в навколишніх селах. В 1906—1907 роках така читальня працювала на Кутському передмісті — 57 членів на чолі з головою, гімназійним професором Йосифом Кузьмою. Читальня "Просвіти" діяла в Шепарівцях, мала 75 членів, Зголова - Петро Грицьків.
Передміські українські читальні "Просвіти працювали на основі затверджених статутів. Кількість їх членів зростала з кожним роком, періодично обирались голови цих освітньо-культуриих установ. У передміських філіях читалень комплектувались бібліотечні фонди з різних українських видань. Тут проводилась велика культурно-освітня робота, читались і випозичались книги, велись бесіди з історії України, різних господарських справ, організовувалась підготовка до проведення національних свят, особливо в час, коли українська Коломия готувалась до відзначення 100-х роковин з дня народження Маркіяна Шашкевича (1911 р.) та 100-річчя народження Тараса Шевченка.
ся на шпальтах українських, а також і європейських часописів, а перед ним найпершим у них була єдина альма-матер, оця гімназія і Коломия.
В історію розвитку Галицького шкільництва Коломийська гімназія вписала свою вагому сторінку. Вистраждана болями і стражданнями кількох поколінь коломийських просвітителів, пройшовши через австро-німецькі та польські кураторії, вона всього за кілька десятиліть свого існування сторицею оплатила той борг перед своїм народом: з її стін вийшло у широкий світ не десятки, а сотні молодих уже розкритих талантів..."
„Рідна Школа" в Коломиї
В умовах австро-угорського і польського панування „Рідна Школа" зуміла виховати кілька поколінь української молоді в дусі національної свідомості. З її вихованців виходили видатні представники науки, освіти, культури, політичні діячі, борці за волю і незалежність України та ціла когорта свідомих робітників і селян.
У першій половині 1881 року зійшлися у Львові 13 впливових діячів, створили тимчасовий комітет, склали проект статуту нового товариства під назвою „Руське Товариство Педагогічне" на чолі з першим головою, радником др. Амброзієм Яновським. 6 серпня 1881 року Львівське австрійське намісництво затвердило статут цього Товариства. Так народилися перша ластівка „Рідної Школи". Комітет складався із поважних професорів, редакторів впливових українських газет, авторитетних священиків.
Провісниками „Рідної Школи", членами освітянського Товариства, були видатні діячі політичного життя, науки і культури: В Ільницький, О. Партицький, Р. Заклинський. Почесним членами були обрані Ю. Романчук, В. Барвінський, К. Левицький, В. Шухевич, А, Шептицький та інші. Саме вони стали біля колиски „Рідної Школи", добре розуміючи, що через це Товариство можна виховати національно свідому українську молодь.
Перед новим Товариством були поставлені такі завдання:
а) Промишляти над потребами руського народа на полі шкіл народних, середніх, вищих, займатися основанєм руських (українських) шкіл і піддержувати всякі справи виховання публичного і домашнього на сонові матерного язика;
б) подавати членам поміч так моральну яко і матеріальну."
„Рідна Школа" з кожним роком набувала популярності серед української громади, а назва „Українське Педагогічне Товариство" фіксувалося в офіційному діловодстві.
„Рідна Школа" в Коломиї бере свій початок з кінця ХІХ століття. 12 березня 1899 року у Народному домі міста громадські діячі зібралися на перші установчі збори по утворенню осередку „Руського Товариства Педагогічного" в Коломиї.
Із словом виступив проф. Коломийської гімназії Євстахій Макарушка, який вказав на значення такого осередку для розвитку української національної школи. Учасники зборів засудили антипросвітянську пропаганду коломийських москофілів і одночасно висловилися за утворення в Коломиї філії „Руського Товариства Педагогічного". Головою філії було обрано ініціатора цього заходу проф. Євстахія Макарушку.
Був створений оргкомітет філії, який розробив заходи розвитку української національної освіти, починаючи від дошкільного віку дітей і закінчуючи навчанням у середніх школах. Члени філії Товариства домоглися відкриття в Коломиї для дітей дошкільного віку спеціальних виховних осередків – „Захоронки", а також заснування учительських семінарій з метою підготовки учительських кадрів. Силами гімназійного учительства планувалось домогтися приміщення для 4-х класів хлоп'ячої школи, видавати друковані книги з історії України. Благородні задуми в більшості не були реалізовані внаслідок перешкод, які здійснювали австрійсько-польські чиновники.
При великих зусиллях голові філії Товариства все-таки вдалося відкрити в 1908 році курси, які потім переросли в учительську семінарію, а також влаштувати курси для неграмотних коломиян.
Створений в Коломиї осередок допомагав в організації „Рідної Школи" в околицях міста. „Наше товариство всюди є там, де гомонить українське слово," – говорили тоді коломияни.
Літературно-мистецька Коломия
Коломия багата на письменників та митців.
Серед літераторів Коломиї ХІХ століття відзначається священик Іван Озаркевич (1794 – 1854) – дід Наталії Кобринської, український письменник, культурно-освітній і театральний діяч. Він організував у Коломиї театральний гурток, чим започаткував перший український театр в Галичині. Це він вперше поставив на Коломийщині п'єсу Івана Котляревського „Наталка Полтавка", замінивши її назву на „Дівка на відданню, або на милування нема силування" (8 червня 1848 року). Потім І. Озаркевич стилізував й інші українські п'єси: „Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ'яненка („Сватання або Жених навіжений"), „Жовнір чарівник" (за п'єсою „Москаль чарівник" Івана Котляревського), „Купала на Івана" С. Писаревського п. з. „Весілля або Над цигана Шигайла нема розумнішого". Він готував комедію „Опришки в Карпатах", але не завершив. В друкарні М. Білоуса надрукував свої вірші „Молитва Руси", „Материнська боязнь" (1867). Друкував свої твори в часописах.
Крім переробок п'єс класиків української драматургії Іван Озаркевич переклав з німецької мови алегорії „Дари предков" на день рождества Его Величества Франца Йосифа І на взор Магерле", які опублікував 1850 року в Чернівцях.
Отже Іван Озаркевич популяризував п'єси українських драматургів і писав свої власні твори. Іван Франко, помітивши діяльність коломийського діяча, влучно писав: „Сей о. Озаркевич був чоловік незвичайний, натура артистична, повна енергії і неясних поривів до чогось вищого, кращого, ніж це тісне та сіре життя, яким жило руське духовенство за панщини. Рік 1848 оживив його незвичайно. Не знаємо, як і звідки дісталися йому в руки твори українських писателів Котляревського, Квітки, Писаревського. Досить, що вони запалили його охотою устроїти театральні вистави в Коломиї."
Сучасником Івана Озаркевича був поет і культурно-громадський діяч Лука Данкевич (1791 – 1866). Після закінчення Львівської духовної семінарії він був священиком в ряді парафій, а в 1848 – 1849 роках очолював Руську Раду в Стрию. Л. Данкевич проявив себе як поет і байкар. Свої поезії та статті він друкував у багатьох виданнях, в альманасі „Вінок русинам на обжинки" (1847), в газетах „Зоря Галицька", „Новини", „Вісник русинів", „Голос народний", в збірнику „Галичанин". Його твори, як на свій час були популярні і часто передруковувалися в тодішніх читанках: „Вихор і буря", „Жаба та місяць", „Заєць з Лисом", „Осел та кінь", „Огонь і вода", „Язик і меч", „Мудрий бик", „Пес і котик", „Муж і жена". Письменник-байкар Лука Данкевич з любов'ю ставився до місті Коломиї. Це видно з вірша „Нема як наша Коломия", надрукованого в 1866 році в місяцеслові „Покутянин". У 1861 році Лука Данкевич опублікував кращий свій твір – „Гуцули в Парижі". Помер і похований в Коломиї.
У 60-90-х роках в різних часописах, двотижневиках в Коломиї друкували свої літературні твори такі письменники як Орест Авдиковський, Богдан Пюрко, Білокерницький, Дмитро Вінцковський, Северин Малецький, Данило Шлака, Сильвестр Метела та інші. В більшості їх твори друкувалися „язичієм", переважно в двотижневику „Руська Рада" (1871 – 1913)
На початку ХХ століття починав свої літературознавчі студії вчитель Коломийської гімназії Дмитро Николишин (1884 – 1942). Приїхавши в місто 1908 року, він публікацією „Розладує" започаткував літературну діяльність. В 1914 році Д. Николишин заснував у Коломиї видавництво „Загальна книгозбірня", в якому друкував свої літературні праці.
Коломия пов'язана з іменем Івана Франка, який неодноразово бував у цьому місті. Першого березня 1880 року Іван Франко приїхав сюди й одразу виїхав до Нижнього Березова, по дорозі до якого був заарештований. У коломийській в'язниці він просидів три місяці. Сьомого серпня 1883 року виступав на студентському вічі, де познайомився з Наталією Кобринською. В жовтні того ж року він прибуває до міста, щоб допомогти своєму другові Михайлові Павлику; сьомого липня 1884 року побував тут під час студентської мандрівки. Десятого серпня 1893 року Іван Франко виступав на зборах товариства „Народна воля", а 19 грудня 1896 – перед виборцями, що мали голосувати за кандидатів австрійського парламенту. 11 серпня 1912 року в будинку теперішньої ощадної каси читав свою поему
| < Попередня | Наступна > |
|---|
