Загадкові штоли підземного міста .

 

З ранку 27 травня 2005 почув у телефонній слухавці схвильований голос мого колеги - краєзнавця Святослава Кендзьори , який радив усе кинути і чимскоріш підійти до рохдоріжжя вулиці Ірини Вільди та площі Тараса Шевченка , бо там ,мовляв відкрились якісь невідомі підземні ходи . Довго не роздумуючи запросив піти зімною фотомайстра з музею Гуцульщини та Покуття Миколу Хвостикова з камерою . Коли ми прийшли на вказане місце , там ,за щойно змонтованою дерев яною загорожею стояло декілька цікавих осіб . Всі жваво перемовлялися . Майже під ногами , на кілька метровій глибині , стирчали з-під землі підвальні склепіння , викладені давньою цеглою . Очевидно над цими розкопками стояв колись будинок , На це вказував і обірваний архітектурний ряд споруд . Тепер тут закладають новий фундамент під готелик і кав ярню , які на віки заховають од нас розгадку минулої доби .

Щось таки вдалося тоді розвідати . Навіть не спускаючись можна було розгледіти й частково закидані обвалами підземні переходи , які мали розгалужену систему , часом у кілька ярусів ,і прстягалися ймовірно до природнього видолинку , де протікає Чорний потік .Отже , перед нами відкрилися не просто господарсько-побутові підвали чи склади , а щось утаємниченіше . Ймовірно , ще від часу татарських набігів таким ходом користувалися цехові люди , ремісники , мешканці нижньої Коломиї , оселі яких розміщувалися поза межами фортечного муру .
А того дня ківш екскаватора вигорнув щелепу вепра з одним іклом . Можемо тільки здогадуватися , коли і як потрапив звір до пастки . При копанні також знайдено примітивного кування металеві перила , які мабуть, слугували при східцях до підземель . Звернув на себе увагу кількасот кілограмовий валун , понад метр у діаметрі , який заклали в основі фундаменту.Нині навіть наближені до нього параметри вже не трапляються в наших краях .
Ще через декілька днів землекопи наштовхнулися на пласт культурної кераміки , де на поверхні з явилися найрізноманітніші рештки димленої кераміки далеких віків : теракотові черепки з вушками і отворами , які служили для відціджування сиру . Витягнули звідтіля й один вцілілий неполиваний глечик майстерної роботи 17*17 см . Знайдено також вузьку коалінову сулію з-під вина чи олії 21*7см значно давнішого віку , бо виготовленя не з допомогою гончарного кола , а в ручну . Окрім того , на дні котловану між обгорілим деревом та попелом надибували биті склянки і вази з перламутрового скла , пляшки ...
Про такого роду забуті півниці , якими густо помережане наше місто , розповідав дозівський електрик Богдан Гись , який раніше працював у георозвідці . Він стверджував , що під час прослуховування локаторами земляних пластів було виявлено чималих розмірів підземну комору , акурат на проїзджій частині , навпроти головного входу до дитячої церкви священномученика Йосифата , не зафіксовану на жодній технічній схемі . Та й старожили міста не раз згадували про якісь катакомбні лабиринти , що буцімто тягнуться від цих мурів колишнього римо-католицького парохіяльного костелу Діви Марії . Коли в 1960-х роках його почали частково розбирати , то під тесаними плитами долівки було виявлено глибокв нори з бічними нішами , в яких покоїлися мощі служителів храму . І вели вони знову ж таки на південь до лівого берега Прута , а також на полудневий схід , себто в бік фортифікаційних споруд , на яких нині стоїть ЗОШ №1 .
У другій половині 14 ст. на залишках фортеці почали будувати гімназію . Тут у тісному сусідстві , яке творило єдиний архітектурний комплекс , протягом двох років , починаючи від 1965-го, стіни недавньої плебанії (резиденції пробощів , ксьондзів ) атеїстична влада міста активно перепрофільовала пад заклад урочистих подій . Одним з оформлювачів інтерєру , за проектом Олександра Миханька , був місцевий маляр , нині покійний Василь Коновалюк . Ось що пригадував : " Я став мимовільним свідком , коли в розпал реставраційних робіт на розчищеній тереторії приходства раптом в якісь отвір провалився задній міст машини ГАЗ . Завантажену побутовим сміттям вантажівку невдовзі витягнули трактори , а я тим часом посвітив сірником у провалля і за допомогою друзів пірнув пірнув у невідомість . Під ногами виявився твердий грунт , а на полицях стояли акуратно складені якісь речі . Добре роздивившись , побачив велику кількість військових одностроїв , ящики з тушкованою , пляшки з ромом ... Не інакше , як нациський склад часів німецько - радянської війни .до приїзду спецпідрозділу міліції мені вдалося поцупити і скуштувати першого та другого , причому без шкоди для власного здоров я ".
Цілком імовірно , що цю потайну штольню використовували спочатку нещасні мешканці коломийського гетто , які могли скористатися ходом і вибиратися на волю . Люди виходили десь у районі давнього Крупникового млина ( опісля підприємство з виготовлення консервованої продукції ) , що на межі Коломиї й Воскресінців . Якось німці довідалися про потаємний хід і пустили туди отруйний газ , а вихід замінували . Ті , хто був свідком тих подій , більше нічого про те не розкажуть . Оповідають також , що під час окупації саме на тому відтинку підземного шляху було закопано головну святиню коломийських юдеїв - золоту скульптуру Давида . Отже виходить , що ще якихось добрих півсотні літ тому існували конкретні схеми підземних тунелів , про які знали і якими користувалися . Куди вони поділися , де осіли , в яких архівах , кому знадобляться ?
Вже 1944-го року переселенець з Росії , працівник коломийської міліції Борис Лигачов розповідав , як він вирушив в одне з коломийських підземель з якимось паном Кондзуром . " Бо один би пропав ". Якісь час вони їшли штучно створеним коридором у три метри заввишки і такоїж ширини . За їхніми спогадами , цей хід тягнувся від від колишнього навчального закладу "уршулянок" , або сусіднього єзуїтського кстелу Ігніція Лойоли , що на вулиці І Франка , аж до Лісної Слобідки . кажуть , нібито колись своєю бричкою по ньому потайки добирався господар тамтешнього фільварку до сільского приміщення агрономічної школи барона Гірша ( згоріла 1944 р ) . Далі великі нори розходилися в чотири боки .Після короткої обсервації згадані Лигачов та Кондзур замурували вхід , бо на якомусь етапі їм трапилася чимала кількість кісток .
Однак особливо багато чуток про потаємні підземні сполучення з являється під час копання фундаменитів. Такі поголоски поширювалися і на початку 1970-х при ритті котловану під універмаг " Коломия " , що в середмісті . Тоді на двометровій глибині з-під землі теж показалися ознаки засипаних півниць .
У середині 1990-х в одній з таких невідомих ніш " загубилася " кількаметрова бетонна опора , яку мали використати при закладанні цоколя в основу православного храму св. Миколая , що на бульварі Л . Українки . З аналогічною знахідкою зіштовхнулися тоді й працівники комунальних служб , зокрема на закруті вул Січових стрільців , де тепер пішохідний міст через залізничну колію . За твердженнями очевидців , підземні переходи прямують до колишніх австрійських об єктів , що на теперішній вулиці Косачівській .Тоді хтось із землекопів запропонував спуститися в середину , але прибуле керівництво міста рішуче заборонило будь-які спроби проникнення з огляду на те що вихід може бути замінований . Тепер тут проїзджа частина дороги . На прикінці 2000-го на вул І мазепи при розчистці ділянки під новий фундамент будівельники наштовхнулися на керамічний глек , заповнений монетами , великими кишеньковими годинниками на дорогоцінних ланцюжках .
Ще зо два десятиліття тому не раз підозріло западалася земля , особливо після сильних дощів , у давньому сквері перед будинком поштамту , а часом поруч , впоперек нинішнього проспекту В. Чорновола . Можливо , мине ще зовсім не багато часу і ми станемо на порозі нерозгаданної досі великої таємниці зі скарбами , яка допоможе нам відкрити зовсім іншу , незвідану досі підземну Коломию .

Копіювання та передрук тільки з власної згоди автора В. Нагірний

< Попередня		Наступна >