ГЕРБ ГУЦУЛЫЩИНИ

Гуцульщині, як цілком свідомій своєї багатосторонньої самобутности, складовій частині України, не можна відмовити права своєї емблеми, а передусім на свій крайовий герб Такий герб повинен представляти історичну давнину цієї волости, містити в собі знакове добро традиційної гуцульської земської геральдики, як теж виражати єдність гуцульського племені й гуцульської землі, розділених на протязі віків несправедливими й не д оцільними державними, крайовими, обласними й іншими кордонами. Навіть якщо б з історичних причин такого герба не було, його створення було б конечним для чести Гуцульщини й для повноти української тепиторіальної геральдики.

ПОЛОНИНА ДЗЕМБРОНЯ

 

Під кінець травня або на початку червня на Гуцульщині завжди відбувався похід-вихід на полонину. Кілька днів перед виходом депутат давав наказ своїм пастухам повідомити всіх людей (мішьильників), що під час зими зголосилися віддати свою маржину та вівці на полонину, про день виходу. А тоді кожний мішьильник мав за завдання пригнати свою маржину на полонину.
Напередодні виходу депутат також приготовляв усе, що було потрібне на полонині. Серед суворої гірської природи пастухи й маржина перебували кілька місяців, тож потрібне було різне знаряддя, як от до виробу бриндзи, масла, а такожі потрібні були харчі пастухам на ціле літо, головне кукурудзяна мука на кулешу.

Загадковий дід Михайло

Спадок Чеп’юка — «темний»?

Спілкуючись із мешканцями Черника, я зрозумів, що між селом і дідом Михайлом існує певна «санітарна» зона відчуження за принципом «він нас не чіпає, ми його — теж». З усього видно, що цілителя тут якщо не бояться, то принаймні остерігаються. Хоча в критичних ситуаціях саме в нього шукають порятунку. Лісник Славко, з яким удалося трохи погомоніти на автобусній зупинці, підтвердив, що при укусах змій їхній дід — єдиний рятівник. «Мого племінника, який мав зо три роки, вкусила було гадюка, — розповів охоронець лісу. — Язик так набряк, що вивалювався з рота. Лікарі нічого не могли вдіяти, тому порадили чимшвидше шукати знахаря. Мій тато–небіжчик повіз хлопця до діда Михайла. Коли поверталися назад, язик майже цілком сі повернув на своє місце».

Жіноче відьмарство у Карпатах

 

Частенько, не задумуючись, у побуті ми використовуємо це слово, коли говоримо про жіночу стать: "Гарна, як відьма", "Зла, як відьма". Власне є два типа, як описує відомий карпатознавець Юрій Чорі та "Енциклопедія надістот", походження відьм: за першим відьма це жінка чорта, нечистої сили, тобото вроджена, а за другим відьма – звичайна жінка щодо зовнішньої подоби і відповідної статевої приналежності.

Живуть відьми серед земних людей, мають свою оселю, обійстя, сім'ю, тільки наділені надприродніми силами і можуть здійснювати незвичні справи: керувати дощем, градом, хмарами, вітром, забирати від корів та рожениць молоко, літати на вінику чи в ступі, забавлятися з чортами та іншою нечистою силою. За переказами, відьми – надзвичайно гарні жінки, мають дуже довге розпущене волосся і смугляве обличчя, але зовсім не слідкують за своєю зовнішністю, ходять нечесані, неохайні, у непривабливому одязі, це тому, щоб не привертати на себе увагу чоловіків, які заважали б їй займатися бісівськими справами, але коли вони йдуть на відьомські зібрання стають справжніми красунями, тому рекомендували мужинами бути обережними при нічних зустрічах з красунями..