Баба

Одне зі значень слова баба в гуцульських говірках — "жінка, яка лікує традиційними немедичними засобами". Вказане значення цієї назви відоме в більшості слов'янських мов, хоча в жодній із них не є основним. У досліджуваних говірках і в літературній мові слово "баба" багатозначне.

 

мольфар Мадар

Реальний та ірреальний простір у казках, легендах, віруваннях завжди перетинаються. Один світ проникає в інший. Міфічні істоти заселяють ліси, річки, повітря, домівки, змушують людину реагувати на свою появу, творити різноманітні обереги, замовляння тощо. Існують і люди, які постійно перебувають між цими двома обширами. У Карпатах називають їх непростими, такими, що щось знають, або земляними богами.

 

Синевирське озеро

Давним – давно серед дрімучих лісів жили вільні люди. Охотилися, випасали вівці... але прийшов пан і безрадісне стало їх життя. За найменшу вину тяжко карав він людей.
Трапилася біда. Напали вовки на вівці. Нестало в молодого вівчаря отари. Не став він чекати панської розправи. Попрощався з любимою і пішов в чужі краї, за сине море...
Горює на чужині вівчар і кожну ніч виходить до синього моря. Зливає хвилям печаль – тоску свою по батьковому краєві. Всесильне море, хоч одним оком поглянь на мою Верховину, передай поклін землі рідній. І сталося чудо: крізь землю пробилося несподівано море позлотило пана разом із прислугою. Само воно задивилося на горді Карпати і назавжди залишилося в них. Сине і чисте, як морське око.

 

Таємниці карпатського ворожбита.

 
Інтрига довкола черниківського «володаря духів» закручувалася хвацько. Першу «страшилку» про діда Михайла я почув років iз п'ять тому. Тема про лісовиків, мавок, чугайстрів та втаємничених карпатських ворожбитів «випливла» сама по собі, коли до півночі разом iз місцевими лісниками грілися біля вогню в дерев'яному будиночку на горганській полонині Нивка, розташованій між горами Великий і Малий Медвежики. У пічці весело потріскували смолянисті смерекові дрова, від чого багряні відблиски загадково стрибали по дерев'яних стінах і завішених сутінками кутках. Обстановка якраз спонукала до розмови про містичні історії, в які гуцули дотепер вірять майже так щиро, як у Всевишнього.

 

За цісаря і наші любі гори!

Гуцули довго й затято опиралися військовій повинності, але врешті саме з горян згодом були сформовані одні з найбільш боєздатних частин Січових Стрільців - передові штурмові підрозділи, "спецназ" тогочасної австрійської армії.

 «Фоку служба цікавила, він погідно думав і погідно ставився до тієї військової служби, яка для стількох братів його була нещастям і карою Божою. Умів жити з людьми, частував старшин винами, як видно, мав за що. Показав німцям, як треба стріляти, і його любили. Фока справив собі парадний мундир - білий і ясний, припасований, облеглий. Стрункий, високий, чорноокий ходив він вуличками Венеції, як справжній дука, як принц гірський. Венеційцям теж показав, які то гірські хлопці. Скоро отримав арешт і карцер - і це ще дуже поблажливо - за те, що збив собі з дощок дарабу і на тій дарабі, покинувши вночі казарму, плавав на острови до дівчат".

Церкви Міжгірщини

 
Серед ночі почувся крик. На село насувалася гірська лавина. Люди з жахом тікали і врятувалися від страшної стихії, а от їхні будинки були засипані глиною і камінням. Уціліла лише дерев'яна церква. Кілька сотень років тому така доля спіткала предків сучасних жителів села Негровець. Верховинці, які й без того були бідні, втратили все, що мали. Стихія змусила їх переселитися на інше місце, рубати там ліс, будувати нові будинки, займатися господарством.

Кам'янка – гора розбійницьких скарбів

Висока гора Кам'янка з 1578-метровою вершиною манить кожного в свої обійми. Вона альпійського походження, більша частина покрита камінням. Можливо звідси й пішла назва гори. На самій вершині Кам'янки стоїть бетонний стовп, де неодноразово встановлювався жовто-блакитний прапор України.

 

Гиринець

 

Верховинці з діда-прадіда боролися з хижими звірами. Час від часу вовчі зграї, наганяючи страх, підходили до сільських обійсть, «різали» худобу, колошматили собак. Налякані люди тримали тварин за міцними загородами. Та ведмеді, особливо ті, які ранньої весни вийшли з барлог, були особливо небезпечними.... Не спалося старому Іванові. Далися взнаки старі болячки, крутило кістки ніг. Собачий ґвалт тривожно лунав і в горах, і на околицях сіл. Через білий напівпрозорий телячий міхур на вікні смутно проглядалося місячне світло. Кучугури з мерзляччям від крапель талої води блищали під місячним сяйвом. Дідівська дерев'яна хата, міцно зведена підігнаними смерековими брусами, зберігала тепло і спокій розміреного селянського життя великої верховинської родини.

За якими законами жили наші діди і прадіди

 
Нерідко чуємо від старших людей, які застали часи перебування Закарпаття у складі Чехії до 1939 року, мовляв, тоді був порядок, закони діяли хороші і жилося людям зовсім непогано. Кажуть, був порядок і за мадярівщини, але він відрізнявся жорсткістю, особливо не радував, а тому і нерівня чеському періоду історії Закарпаття.

 

Минуле Колочава

 
Маєте намір повернутися у минуле, скажімо, здійснити подорож назад на цілий вік, а то навіть і на більше літ? Романтичне бажання цілком реальне на Міжгірщині — завітайте під боком у Колочаву.Мрійну, емоційно-піднесену нагоду відчути архаїчний дух ви матимете за відвідин тутешнього скансена "Старе село". Скансен — синонім слова музей. Його походження з шведської мови, що означає у буквальному смислі фортеця. Понад століття тому мешканець містечка Юргорден Артур Газеліус — невтомний прихильник старовини зумів відродити на скандинавській землі давноминулу фортецю і перетворити її на унікальний музей, що згодом став відомим на весь світ. До речі, "скансенсівських" музеїв лиш в одній Європі нині нараховується понад дві тисячі.

Карпатське сафарі

 
Ще з княжих часів лови та полювання були улюбленою розвагою заможних людей. Незважаючи на складну еволюцію мисливства та демократизацію суспільства, це заняття дотепер зберігає стійкі ознаки елітності. Таким воно було на Галичині і за часів Австро-Угорської імперії, і за Польщі, коли приймалися перші мисливські закони, створювалися перші мисливські спілки та господарства. Тогочасна спеціалізована преса із пафосом писала про здобутки на полюванні владної еліти.

Тільки в Карпатах і залишилися ведмеді

 

«Вуйцьо» - ласкаво і шанобливо говорять про ведмедя гуцули. «Місьо» - називають звіра. Вірять: не можна вимовляти його справжнє ім'я, щоби не прикликати до господи. Розповідають колоритні міфи про родичання мешканців верховин із ведмедями. Подекуди навіть переконують, що ті походять від людей.

Та разом із тим горяни без жодних сентиментів виходять з рушницями та капканами на клишоногих, що занесені до Червоної книги. Супроводжують замовників нелегальних полювань. Відкривають їм ведмежі стежки, місця годування, лігва...Хто він тепер, Вуйцьо Місьо, карпатський ведмідь - господар гірських лісів чи нещасна зацькована істота?

Ведмежа територія

Різдво Гуцульське

Цей фільм – про останній день перед Різдвом на Гуцульщині, коли можна почути музику Різдвяного свята, якщо відкрити своє серце і впустити у душу велике таїнство Господнє. Ви дізнаєтесь про підготовку до святвечора, побачите це святе дійство та послухаєте, як лине Карпатами колядки - пісні, що славлять народження Христа.

 

Магічні таємниці Великодня

Сьогодні церква називає Великодні символи християнськими. Хоча колись і писанки, і паски, і ковбаси були нею суворо заборонені, як непристойні атрибути язичницької віри. Задовго до Христа, язичники мали власного воскреслого Бога. Кожної весни вони відзначали його смерть і святкували його дивовижне воскресіння. Пекли паски і приносили їх у жертву своєму божеству. Влаштовували еротичні ритуали. А писанками запліднювали жінок. Що ж мало статися, аби ці атрибути язичництва прийняла церква?

 

Мудрість карпатського мольфара

В Прикарпатті, на Гуцульщині, по сусідству з горами, порослими смереками, й полонинами з запашними травами, за бурхливою річкою в простій хатині живе справжній 77-літній шаман (чи "мольфар", як кажуть гуцули), до якого їдуть за допомогою люди з усього світу. Його звуть Михайло Нечай. Він є нащадком славного героя і характерника, брацлавського полковника Данила Нечая.
Смакуючи цілющий настій з 77 карпатських трав, приготовлений дідом, ми сприймали перевірену часом мудрість, що лилася з його добрих очей і вуст...

 

http://www.youtube.com/watch?v=NxQrYI18yl8

Релігійні погляди та свята,Гуцульскі оповідки

Ця оповідка є додатком до тих численних екстравагантних розповідей про гуцулів, які все ще поширюються. Але, щоправда, ще років шість тому священик із с. Стебні міг заявити, що, коли він незадовго до того зайняв свою посаду, старі люди не знали належних молитов. Правда також, що серед гуцулів збереглося ще досить велике число язичницьких звичаїв і, особливо, поганських свят.

Олекса Довбуш. Людина і легенда

У кожній гуцульській хаті століттями живуть оповідки про справедливого і безстрашного захисника бідних, славного опришка Олексу Довбуша, у яких історія густо перемішана з вигадкою. Він був князем і владикою гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води. Перед ним дрижали сміливі і сильні, корилися горді. Цей фільм дає можливість погортати сторінки життя людини, яка стала легендою.

Чугайстер

 

Чугайстер — це веселий, життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на нявок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх.

Образ Чугайстра (Чугайстрина, Лісового Чоловіка), як стверджує один із найвизначніших фольклористів В. Гнатюк, не відомий іншим слов'янам. Його знають тільки в українських Карпатах. На Бойківшині його називають просто Дідом, а на Закарпатті — Ночником. Походження назви "Чугайстер" достеменно не зрозуміле. Сучасні дослідники пов'язують це слово з чутою, чуганею (верхнім одягом, який тчуть так, що він має вигляд великої овечої шкури з довгою вовною), з гайстром-лелекою або навіть зі сторожовими козацькими вежами, що їх називали чугами, та природним рівчаком у камені — чугилом.

Укі

 

Гой, цісарю, цісарику,
З качурика пірьи,
Я такого любка маю,
Що пише папірьи,
Я такого любка маю,
Що пише листочки,
Перед моїм милесеньким
Скидают шєпочки.

"Розумний" по-гуцульськи — "укий". Тому й наука. Шкільничої науки не було, а уких було чимало в горах. Скільки пісень, дум, переповідок пам'ятало много людей, пам'ять народна то не розгубила: прецінь укий народ. Спрактикований, точний у всьому: у ритміці співу і танців, у звичаєвих обрядах, у біді, гаразді; чесний у слові, пошукач за правдою. То нащо йому вигадки? Такому. Видумати може один хтось, а задля користі мав би цим бавитися цілий народ?