Габсбурги і Коломия

На розлогих гіллях генеалогічного дерева цісарсько-королівської родини Габсбургів багато траплялося щасливих і драматичних днів та ночей. Династію визначних європейських правителів заснував ще 1096 року німецький князь Вернер Перший. А як не згадати світлу сторінку правління можновладиці Марії-Терезії, про пошанівок до якої говорить той факт, що срібні монети з її гордим профілем мала за честь носити заможна покутянка чи гуцулка.

Та чи не найбільше почестей успадкував од іменитої родини передостанній правитель Священної Римської імперії, володар частини Нідерландів, Іспанії, Італії, Королівства Буковини, Володимирії, себто Галичини, Угорщини, Хорватії, Словенії, Великий князь Семигороддя, Лотарингії, граф Тіролю Франц Йосиф Перший, якого в простонародді любовно називали «татком». Про виїмкову повагу до цієї історичної постаті можемо судити з того, що в галицьких оселях його портрети завше красувалися помежи образами. 1851-ого, відбуваючи свою ознайомлюючу подорож по підвладних йому територіях, він вперше ступив на коломийську землю, маючи 21 рік від роду. Вдруге Його Величність імператор Австрії і король Угорщини побував у місті над Прутом тоді, коли прийняв запрошення відвідати українську етнографічну та польську сільськогосподарську виставки 15 вересня 1880-го. Щороку 19 листопада традиційно по всій імперії влаштовувалися святкування з нагоди його іменин, а 4 жовтня вшановували дружину Єлизавету-Амалію-Євгенію доньку, його королівської високості князя Максиміліана Баварського.
Перша трагедія в знатній родині розігралася 1889 року, коли у своєму замку Майєрлінзі застрелився при загадкових обставинах спадкоємець престолу, єдиний улюблений син архикнязь Рудольф Габсбург. Через дев'ять літ загинула й сама правителька. Престолонаслідником залишився небіж імператора Кароль Франц Йосиф, який 17 квітня 1912-ого прибув до Коломиї на довший побут зі своєю дружиною Зитою Парненською. Сюди було передислоковано цісарсько-королівський полк драгунів на чолі з Каролем. Вулиці постали перед високоповажними віденськими гостями прикрашені хоругвами й чотирма тріумфальними арками. Посадник міста Ян Клеський переживав з тієї оказії, чи сподобається нове мешкання достойним особам. Адже разом з обслугою їм потрібно було більш як два десятки покоїв. Але гору взяла вроджена скромність августійшої особи. Тому ось тут, на затишній тоді коломийській вуличці Євангелицькій, нині імені Богдана Хмельницького, яка межувала з німецькою колонією Баґісберґ, подружжя й оселилося у будинку, що прилягав до двох віллочок-близнят, повернутих одна до одної своїми вежами. Він належав австрійській родині Йоганни й Карла Ґельштайнів, які доводилися Габсбургам родичами. Частенько попід їхніми вікнами місцеве городянство уряджувало своєрідні концерти, аби не лише довести свою прихильність і повагу до трону, але й познайомити з самобутньою культурою далекої провінції. Не загубилось в закамарках пам'яті городян й те, як майбутня перша дама самочинно прошкувала на коломийський ринок за продуктами для власного столу. Не забувають тут й те, що сам імператор офірував 3000 золотих ринських на вдекорування великої церкви святого Архистратига Михаїла. Така майже ідилічна картина з невеликими інтервалами продовжувалася аж до 28 червня 1914 року, коли в Сараєво від рук сербських змовників впав наслідник, син цісаревого брата Франц Фердинанд з дружиною Софією. Це й спровокувало незнаний досі в історії мілітарний конфлікт. Через місяць офіційний Відень оголосив війну Сербії...
90 літ нас відділяє від того часу, як такими ж пізньоосінніми днями 21 листопада 1916 року добра частина Європи одягнула жалобу, прощаючись зі своїм старим монархом, якого називала добрим «татком».
Через місяць у Будапешті Кайзер Кароль був урочисто приведений до присяги своєму народові. То виявився не найсприятливіший час на світовій політичній арені, бо, знову ж таки в листопаді, 1918 року могутня наддунайська багатонаціональна імперія «наказала довго жити». Карло зрікся корони на честь проголошення Австрійської Республіки, а невдовзі, 1922 р., останній імператор з дому Габсбургів помер у вигнанні на острові Мадейра.
Отто відчував певний сантимент до Коломиї, бо його серце вже билося під маминими грудьми, коли вона оселилася в будинку поруч з віллами Емілія, Вільгельміна та Ґерміна. Він, мабуть, і не знав, що під час розширення виробничих територій орденоносного заводу «Сільмаш» комуністична верхівка міста дала добро на знесення цієї унікальної пам'ятки. Внаслідок цього завдано непоправної шкоди цілому архітектурному й історичному ансамблю. Довший час він поривався сюди, але за радянської дійсності здійснити таку поїздку було неможливо. Одним із перших цей пробіл в біографії славетного роду заповнив ерц-герцог Йоган Габсбург-Лотрінген з дружиною, який наприкінці вересня 2006 року прибув зі столиці Австрії до Покутської столиці, де на кожній вулиці давнього середмістя застигли тіні його незабутніх предків.
А ось 19 червня 2007-ого місто сколихнула звістка про те, що нашим гостем нині буде син останнього імператора Отто фон Габсбург, який відгукнувся на запрошення музею історії м. Коломиї. На цій історичній місії хотілося б зупинитися дещо детальніше. Отож о десятій годині ранку до парадного входу музею зійшлася чисельна громада: держслужбовці, учасники співочих, музичних і танцювальних ансамблів... Невдовзі від початку вулиці Шухевича під'їхала кавалькада легковиків. З чорного мікроавтобуса, опираючись на ціпок і руку супроводжуючих осіб, вийшов сам наслідник престолу. Бубни, цимбали і трембіти сповістили про цю небувалу подію. На сходах дівчата в народних строях підносять на рушнику традиційний хліб-сіль. Отто посміхається і тепло, ніби із давніми друзями, вітається з керівниками міста. Під час прес-конференції на другому поверсі він жартівливо заявляє, що оце прийняття можна вважати його другими відвідинами Коломиї – перша зустріч відбулася ще в утробі матері 95 років тому. Зі щирим піднесенням він говорив про свого батька, який ледь не ув останній день життя згадував добрим словом Коломию, відчував себе тісно прив'язаним до цього міста. Кожним своїм реченням цей відомий у Європі політик і громадський діяч декларує свою відданість українській справі, говорить про її орієнтацію на європейську співінтеграцію... В цю мить згадується ще один достойний представник Габсбургської династії Вільгельм на псевдо Вишиваний, який теж гостював у Коломиї в період Першої світової війни, відвідував полки УГА та поклав життя на вівтар української ідеї.
Але повернімося до днів недавніх. Отож міський голова подарував голові дому Габсбургів вишиту білим по білому сорочку, а Микола Савчук - Енциклопедію Коломийщини на літери «Г» і «Ґ», в якій йдеться про імператорську родину. З творів європейських композиторів складався виступ піаністки Марти Томенко, кружляв віденський вальс, а змінював його народний танець...
І насамкінець помітно зворушений престолонаслідник Отто постав перед жалюгідними окрушинами комплексу будівель на вулиці Хмельницького, в яких колись зупинявся на довший побут його батько, беатифікований сьогодні главою вселенської церкви. Але про це ніщо на цьому місці не нагадує. Далі ескорт подався на вулицю О. Довбуша, на колишню німецьку колонію Маріягільф, де у відновленій кірсі відбулася літургія пам'яті за останнім цісарем багатонаціональної держави в супроводі представників місцевого товариства «Відродження». Зворушив присутніх Отто досконалим знанням гімну про Маріягільф, який виконувався спільно з учасниками хору. А далі було прощання з напутніми словами вдячності за візит та свіжі запрошення.
Хочеться сподіватися, що навіть після смерті Отто, якого знає і довго пам'ятатиме коломийська земля, стосунки з родиною Габсбургів і коломийців не припинятимуться, бо це місто могло стати місцем його народження далекого 1912 року.
Василь Нагірний

Копіювання та передрук тільки з власної згоди автора В. Нагірний